Пам'ятаєте, як ще зовсім нещодавно ми всі скаржилися, що зими немає? І раптом ось! Ця зима вдарила сильним морозом. Що ж сталося? Невже клімат передумав? Насправді все набагато цікавіше і водночас тривожніше, ніж здається. Ця холодна зима не про повернення до “нормальності”, а ще один прояв того самого глобального потепління, про яке ми так багато чуємо. Звучить дисонансно ? Давайте розберемося. Через зміну клімату наша погода стала “розхитаною” і непередбачуваною. На тлі пер

“Пет-френдлі сховища”, або пункти перетримки тварин у торгових мережах. Це ініціатива  UAnimals , у межах якої магазини відчиняють свої двері не лише для покупців, а й для безпритульних собак і котів, дозволяючи їм зігрітися в тамбурах або спеціально облаштованих куточках під час морозів та обстрілів.                     Хто бере участь у марафоні добра? Мережа “ Сільпо”  Мережа активно впроваджує концепцію пет-френдлі магазинів, облаштовуючи спеціальні місця з лежанками біля

Блекаут удома — це реальність, з якою зіткнулися багато українських сімей. Раптове зникнення світла змінює звичний ритм життя, змушує швидко адаптуватися та шукати нові способи навчання, відпочинку й побуту. У цій статті розповідається про те, як треба діяти в на дзвичайних ситуаціях вдома під час блекаутів.

Часом сидиш за ноутбуком, намагаючись зрозуміти нову тему. А навколо все гасне.  І з тієї непроглядної темряви щось свердлить тебе. Не видно нічогісінько — ні власних рук, ні зошита з конспектом, ні формули Герона. В той момент ти стаєш іншим. Тією вимуштруваною версією себе, якою насправді ніколи не волів би бути, та не те щоб у тебе є вибір.  Батарейки в гірляндах нові, щойно з магазину, лампи — на акумуляторах і завчасно заряджені. Ґаджети тихо блимають повними батареями.

Ще 1895 року у Львові Юліан Бачинський написав про “вільну, велику, незалежну Україну – одну, нероздільну від Сяну по Кавказ!”. У той же час у Харкові  Микола Міхновський формулював ту саму ідею: " Одна, єдина, нероздільна Україна від Карпат аж по Кавказ ". Два молодих чоловіки з протилежних кінців розколотої країни бачили одне й те саме майбутнє. Радянська влада зробила все, щоб стерти цей день з пам'яті. Найбільш масове святкування дня, якого офіційно не існувало, відбулося

Зима — це не лише про свята, канікули та морозні ранки, а й про безліч дивовижних явищ, які нас оточують. Пропонуємо вам ненадовго відволіктися від щоденних справ і зазирнути у світ цікавих фактів про мороз. Деякі з них здивують, інші – змусять посміхатися. 1. В 401, 1011, 1620 роках було настільки холодно, що Чорне море замерзало. 2. Найнижчу температуру на Землі зафіксували в Антарктиді на станції «Восток» 1983 року. Тоді температура повітря досягла -89,2°C. 3. В 1960, 1985

Покрилася льодом вся земля, Неначе лютує зимова пора. Застигли дерева, замовкла трава, Прийшла морозна і сніжна зима. Кажуть люди: ,,Швидше б весна!", А я промовляю: ,,Ще не пора! Зима теж не вічна, Погляньте, яка ця пора магічна: Навіщо спішити? Хай сонце дріма, Бо казку малює для нас лиш зима, Без лютих морозів не буде весни, Без темної ночі ми не бачимо сни. Прийміть ці морози, як дар і як знак, Що все у природі іде саме так"

СЕНСАЦІЯ! У стелі актової зали виявлено легендарне золото Полуботка! На жаль, на момент прибуття журналістів скарб уже успішно «приватизували» ті, хто завжди «просто йшов повз драбину». Епідемія нового вірусу: 47 учнів захворіли на “Бамп” Симптоми: раптові сигнали на телефон, тремор рук та страх переслідування. Лікарі рекомендують тримати дистанцію 1,5 м… або просто не бампати однокласників. Червона книга України поповнилася новим видом – “Скебоб звичайний” Занесений до списк

Вертеп  – дійство, що відтворює народження Ісуса Христа та є невід'ємною частиною різдвяного таїнства. Це давній символ, що, незважаючи на осучаснення, зберіг свою містерію. Слово “вертеп” є запозиченим зі старослов’янської мови й означає “печера” або “ущелина”. Саме в такому значенні слово воно з'являється в різдвяних колядках: “Нова радість стала, яка не бувала, Над вертепом звізда ясна світлом засіяла”, “Прибігають до вертепу пастирі І з собою несуть дари в офірі” тощо. Йд

У сталевому мороці Станіславова стрілецькі шеренги пересікають ріку часу — одна імперія витісняє іншу. У будинку, де кімнати поділені не стінами, а долями, живуть українці, поляки, євреї. Софія тримає при собі фортепіано й віру. Маленька Ярослава співає “Щедрика”, ніби це останній промінь світла перед вічною ніччю. Дівчинка переконана: мелодія здатна примирити світ. Але світ не хоче миру. Спочатку приходять одні — з червоними зірками, потім інші — зі свастиками. І кожна армія

Зимовий вечір, тихий-тихий, Сніжні пелюстки кружля. Немов та сама ароматна квітка, Пухким снігом розквіта. Пора весняна їй не треба, Лиш взимку квітне ця краса. Тепер чекай, коли забілять все сніги, Щоб знову глянути на сніжні пелюстки...

Коли ми співаємо на Різдво “Нова радість стала” чи “Добрий вечір тобі, пане господарю”, ми називаємо ці пісні колядками . Не різдвянками, не святковими піснями, а саме колядками. Але чому? Адже логічніше було б назвати їх різдвяними піснями, бо співаємо ми на Різдво, вітаємо з народженням Христа. Та насправді за цією назвою ховається ціла історія, що сягає корінням у часи, коли на наших землях ще не знали про християнство. Язичництво Задовго до того, як на території Русі Укра

Чи замислювалися ви, скільки сенсів приховано у знайомих з дитинства святах? А чи пам’ятаєте, хто першим приходив колядувати у ваш дім і які побажання звучали найчастіше? Давайте разом пригадаємо три зимові обряди – колядування, щедрування та засівання, й розберемося, яка між ними різниця. Колядування  – це різдвяна традиція. Зазвичай колядувати починають увечері 24 грудня, на Святвечір, і продовжують 25 грудня  – у день Різдва Христового. Колядники ходять від оселі до оселі,

Андріївські вечорниці - це давній український молодіжний обрядово-розважальний звичай, що є переплетенням давніх язичницьких традицій та християнської культури. Проводився напередодні дня святого Андрія Первозванного (раніше в ніч з 12 на 13 грудня, а нині - в ніч проти 30 листопада). Свій початок Андріївські вечорниці беруть з дохристиянських часів.  Андрій Первозванний – учень Івана Хрестителя, перший покликаний Ісусом. Мандруючи світом, Андрій пройшов Скіфією, піднявся Дні

З дитинства ми чуємо, що вишиванка — це щось сакральне.  Це те, що необхідно одягати та носити у повсякденному житті. Проте давайте говорити чесно: більшість сучасних вишиванок виглядають шароварно, спрощено і зовсім не так, як нам розповідали наші бабусі. Насправді причина цього простіша — до нашого часу практично не дійшли традиції у їх первісному вигляді. Дійшли лише аби-які пародії. Радянській владі було важко повністю заборонити нашу культуру, тому вони планово підмінюва

Карпати. Забута богом і людьми земля гуцульська. Тут полонини повняться дитячим сміхом і беканням ягнят, а Черемош торує собі шлях, нехтуючи людськими почуттями, уособлюючи в собі саму долю.  Саме там, серед співанок і коломийок зростають Іван та Марічка, діти ворогуючих родин. Справжнісінькі гуцульські Монтеккі і Капулетті, яким, здавалося б, не судилось взагалі знати одне одного. Та ніщо ніколи не йде за планом. Їхні долі поєднані і водночас розділені одними горами, річкою

Наша культура налічує десятки різноманітних свят, кожне з яких має свої особливі традиції. Андріївські вечорниці   не є винятком: зайчик, калита, ворожіння – всі ці забави ще у минулому столітті були звичними для наших предків. Звучить як щось дивакувате та надто автентичне? Давайте ж розплутаємо всі культурні вузлики! Андріївські вечорниці були найпопулярнішим святом серед молоді. Особливо для дівчат, які вірили, що саме в цю ніч можна дізнатися ім'я судженого. Традиційно св

історія — це імена. виведені різними руками. лівими й правими,  червоними  й чорними  чорнилами,  стерті до рубців, відбиті мозолями.  друковані і від руки;  з патьоками і досконалі  вони — то відголос юрби, що оплесків не чутиме в фіналі. і на стіні історії, серед усих оцих імен знайдуться виведені найжирніше. затерті пальцями, заляпані серцями,  що перетворились в щем.  ті імена кричатимуть тобі найважливіше. із праць, підручників,  із лірики і мемуарів ті імена кричатимуть

Уявіть собі: сидить редакція, за вікном шелестить жовте листя і народжується новий випуск. "Осінні новини"? Нудно. "Кольорова терапія осені"? Не те. "Шкільна хроніка"? Взагалі без натхнення. І раптом хтось вигукує: "А що, якщо гарбузи?!". Спочатку всі замовкли. Потім хтось засміявся. А через п'ять хвилин ми уявляли гарбузики на сторінках газети. Так народилася "Гарбузова лихоманка". Звісно, головна причина нашої гарбузової одержимості – це Геловін, не просто американське свят