Покрилася льодом вся земля, Неначе лютує зимова пора. Застигли дерева, замовкла трава, Прийшла морозна і сніжна зима. Кажуть люди: ,,Швидше б весна!", А я промовляю: ,,Ще не пора! Зима теж не вічна, Погляньте, яка ця пора магічна: Навіщо спішити? Хай сонце дріма, Бо казку малює для нас лиш зима, Без лютих морозів не буде весни, Без темної ночі ми не бачимо сни. Прийміть ці морози, як дар і як знак, Що все у природі іде саме так"

Зимовий вечір, тихий-тихий, Сніжні пелюстки кружля. Немов та сама ароматна квітка, Пухким снігом розквіта. Пора весняна їй не треба, Лиш взимку квітне ця краса. Тепер чекай, коли забілять все сніги, Щоб знову глянути на сніжні пелюстки...

історія — це імена. виведені різними руками. лівими й правими,  червоними  й чорними  чорнилами,  стерті до рубців, відбиті мозолями.  друковані і від руки;  з патьоками і досконалі  вони — то відголос юрби, що оплесків не чутиме в фіналі. і на стіні історії, серед усих оцих імен знайдуться виведені найжирніше. затерті пальцями, заляпані серцями,  що перетворились в щем.  ті імена кричатимуть тобі найважливіше. із праць, підручників,  із лірики і мемуарів ті імена кричатимуть

писать вірші про «нас», яких ніколи і не було. вишукувати спогад в пам‘яті імлі. а місто спить, а місто все забуло. воно залишило мене...

жінки люблять. пишуть. зітхають. жінки помирають і помираючи себе картають. жінки кохають, щиро й спрагло від вечора і знову до світанку....

Минула тисяча днів відтоді, як останні гарматні залпи затихли. Тиша, яка колись здавалася неможливою, тепер панує над просторами, що...

А рани кровоточать словами -  Крапають на папір брунатними комами, Лишають рядками сліди за слідами -  Засихають чорнильними гематомами....