Історія - це імена

історія — це імена. виведені різними руками.

лівими й правими, 

червоними й чорними чорнилами, 

стерті до рубців, відбиті мозолями. 

друковані і від руки; 

з патьоками і досконалі 

вони — то відголос юрби,

що оплесків не чутиме в фіналі.

і на стіні історії, серед усих оцих імен

знайдуться виведені найжирніше.

затерті пальцями, заляпані серцями, 

що перетворились в щем. 

ті імена кричатимуть тобі найважливіше.

із праць, підручників, 

із лірики і мемуарів

ті імена кричатимуть із спогадів.

із памʼяті гнилих, вогких підвалів. 

їм треба твоя памʼять. твоя совість. 

їм треба вуха, що нарешті чутимуть.

їм треба очі, що читатимуть.

бо чути і читати — це не слухати.

заплющить очі на побачене їм сили не завадить.

бо вам страшніше знати правду.

бо ви не здатні нею користатись.

ви корчитеся, тягнетеся до стандарту 

начхавши на свідомість, совість й собівартість.

бо ви оружжя міните на зброю,

бо ви офіри — знать не знали, не старались. 

бо люди полягли на кін історії,

аби ви фальші далі сповідались. 

ви прикриваєтесь дітьми.

"о! вберегти дитинства радість юну!"

як змалечку не дати знати, що вони були і є людьми — 

на почеревину підуть, як не під дуло.

бо ваш обовʼязок — навчить їх говорити,

навчить їх думати, читати й чути.

можливо їхня совість хоч на тон буде світліша,

можливо їхні імена ще проскандують люди. 

вони хоча б не знищуватимуть чужих,

не відчуватимуть до них байдужості.

вони читатимуть і знатимуть, хто для них жив 

і хто поліг. хто тлом став для дзвінкої юності.