писать вірші про «нас», яких ніколи і не було

писать вірші про «нас», яких ніколи і не було.

вишукувати спогад в пам‘яті імлі.

а місто спить, а місто все забуло.

воно залишило мене блукати в пам‘ятті.

не розрізняти сон й реальність,

палати мріями, що згаснуть у пітьмі.

любити, жити, відчувать ненависть - 

я можу уявити, та згадати - ні.

коли прийде моя остання муза - 

вона позбавить розпачу й турбот.

вона розкаже чом я зійшла з глузду,

вона позбавить мене всіх моїх чеснот.

і коли згаснуть ліхтарі на перехрестях,

а я допишу свій останній вірш,

коли пітьма затягне піднебесся,

я їй одній віддам низький уклін.

життя мисткині це суцільна мука:

шукать натхнення, записати його на папері.

коли холодним поцілунком вуст торкне розлука,

проб‘ються пуп’янки із серця, ще зелені. 

душа полине від брудних будинків,

брудних людей і жаху цього світу.

залишить лист біля сторічних шинків.

той лист буде про «нас», котрих вона ніколи не зустріне.