Він став тінню. Вона - забутою

Карпати. Забута богом і людьми земля гуцульська. Тут полонини повняться дитячим сміхом і беканням ягнят, а Черемош торує собі шлях, нехтуючи людськими почуттями, уособлюючи в собі саму долю. 

Саме там, серед співанок і коломийок зростають Іван та Марічка, діти ворогуючих родин. Справжнісінькі гуцульські Монтеккі і Капулетті, яким, здавалося б, не судилось взагалі знати одне одного. Та ніщо ніколи не йде за планом. Їхні долі поєднані і водночас розділені одними горами, річкою і людьми. Вони ходять по тих самих стежках, сповідаються в одній церкві, але ніколи не будуть у ній вінчані. Черемош розділить їх. Змінить долі назавжди, закрутить у лихій, проклятущій водоверті.

"В церкві нема щезника, нема сатани. Всяка гадь є серед людей" — каже батько Іванові, напередодні своєї смерті і звісно, має рацію. Та все ж, поза межами храмів щось таки й водиться.

Цим кінострічка і різниться з першоджерелом. Тут тобі ані доброго чугайстра, що захистить від лиха, ані чіткого пояснення появи Марічки-нявки. Фільм тривожніший, психоделічніший. Уся метафоричність передана зміною кадрів, їхнім забарвленням і дикістю епізодів, та навіть попри це — пазл цілком складається у повноцінну картину. 

Стиль Параджанова справді неповторний. Колоритність вражає своєю повнотою, жодна деталь не втрачається: від строю — до соломʼяних стріх хати ґражди; від традиційного вертепу — до молитв і обрядів. Режисеру було надзвичайно важливо передати гуцульську автентичність, значною частиною якої була мова. 

Совєти хотіли, аби фільм вийшов на екранах російською, та Параджанов не здавався. Ба більше — сама премʼєра була досить… гучною. Промову Дзюби довелось глушити сигналом тривоги. Невідомо, хто встав перший — Стус, чи Чорновіл, але заклик піднятись з місць усім, хто проти політичних репресій звучав досить чітко. 

Здавалося б, що повʼязує усі ці події? Чому ми мусимо знати щось, окрім самого сюжету кінострічки? А все тому, що творець не може йти окремо від творіння. У 1974 Параджанова засудили за вигаданим звинуваченням. Тому що був новатором; тому що любив Україну надто сильно; тому що не хотів мовчати. Тому що в якийсь момент стало замало ховати його фільми на дальню полицю. Треба було перейти до активних дій. 

В той час, згаданий вище Стус отримує 5 років позбавлення волі за "антирадянську агітацію і пропаганду", Дзюба — засуджений за "Інтернаціолізм чи русифікація?", а Чорновіл — відбуває 6 років таборів і 3 роки заслання. 

Тому — так. Ми мусимо памʼятати не лише сюжет повісті Коцюбинського і світовий шедевр кінематографу, а й події, що йшли з ним пліч-о-пліч. 

Досить перетворювати вистраждані досягнення предків — ні тіні. Досить їх забувати.