РК Rhinos

Цей випуск особливий тим, що ми розповімо про невід'ємну частину життя нашого ліцею –  регбі. Команда, яка вже не перший рік прославляє 196-ту на всеукраїнському рівні та демонструє неймовірні спортивні досягнення.

Цього року наші регбісти просто вражають своїми результатами! Молодша команда не тільки прийняла участь у Чемпіонаті України з регбі U-12, а й пройшла у фінал, довівши, що майбутнє українського регбі в надійних руках.

Не менш вражаючі результати показала і доросла команда РК Rhinos ліцею 196 м. Києва. У Чемпіонаті України з регбі ліг наші спортсмени продемонстрували справжній характер – попри цікаву та напружену гру, команда заслужено потрапила у фінал, який відбудеться восени.

І це ще не все! 

Не зупиняючись на досягнутому, регбійна команда ліцею прийняла участь у Чемпіонаті України з регбі юніон U-16. Результат перевершив усі сподівання – знову вихід у фінал!

Андрій Відмиш

—Яку роль ти вважаєш найважливішою в команді і чому?

Мабуть, найважливішою є роль капітана, адже саме він веде команду за собою та готує гравців до матчу — не лише фізично, а й морально. Обрати якусь одну ключову роль у команді складно, адже кожен гравець важливий. Успіх можливий лише тоді, коли ми діємо як єдине ціле. Ми — одна команда, і немає "головних" чи "другорядних" ролей.

—Як ви підтримуєте один одного на полі в складні моменти?

Під час гри, особливо в складні моменти, ми можемо підійти один до одного, поговорити, порадитися, ухвалити спільне рішення. Часто достатньо кількох слів підтримки, аби гравець знову повірив у себе й не втрачав бойовий дух. Така комунікація на полі — невід’ємна частина нашої взаємодії.

—Що, на твою думку, відрізняє хорошого капітана від просто досвідченого гравця?

Хороший капітан завжди підтримає свого гравця, навіть коли той припустився помилки. Він — не лише лідер, а й опора для всієї команди. Саме капітан налаштовує гравців на матч, надихає на боротьбу, а в разі потреби — бере відповідальність на себе. Навіть дуже досвідчений гравець не завжди здатен виконати ту величезну роботу, яку щодня виконує капітан — моральну, організаційну та ігрову.

Поліна Кондрашенко

—Хто був твоїм першим тренером і чого він тебе навчив?

Моїм першим тренером був Євген Анатолійович. Саме він навчив мене  дисципліни, не здаватися за жодних обставин, діяти рішуче й, головне, справедливо. Його уроки стали для мене основою не лише у спорті, а й у  житті. Він прищепив мені повагу до себе та до інших, навчив бути відповідальною та витривалою.

—Як ти готуєшся морально перед важливою грою?

Я ретельно готуюсь: уявляю можливі ігрові ситуації, аналізую сильні та слабкі сторони суперника, намагаюся підходити до кожного моменту з холодною головою. Також готуюсь до фізичних навантажень і навіть болю, адже розумію, що регбі — це витримка, самоконтроль і вміння швидко реагувати.

—Що, на твою думку, відрізняє регбі від інших командних видів спорту?

Регбі — це один із найкращих видів спорту. Він формує стальний характер, вчить командної роботи, довіри та взаємоповаги. У цьому спорті немає місця егоїзму — кожен гравець відповідає за команду, все робиться на взаємоповазі та справедливості. Цей вид спорту відрізняється тим, що він жорсткий, але попри це, в ньому панує щира повага до суперника.

Олександр Жила

—Якби ти міг змінити одне правило в регбі, що б це було?

Я хочу змінити правило, яке стосується боротьби за м’яч на землі (рак). Пропоную встановити обмеження — максимум 3 секунди, щоб м’яч вийшов із раку. Це зробить гру значно динамічнішою, збільшить темп і зменшить кількість зупинок. Таким чином, регбі стане ще цікавішим як для гравців, так і для глядачів.

—Що важливіше в регбі: техніка чи фізична сила?

Техніка. Маючи добре відпрацьовану техніку захоплення, передачі та обіграшу, можна перемогти навіть сильнішого фізично суперника. Уміння точно діяти в критичні моменти, швидко приймати рішення й ефективно комунікувати в команді часто відіграє вирішальну роль у матчі.

—Яким ти бачиш майбутнє регбі в нашій країні?

Війна суттєво загальмувала розвиток регбі в нашій країні. Багато команд втратили можливість тренуватися, було зруйновано інфраструктуру. Проте цей вид спорту поступово відроджується. Відбувається популяризація регбі, зокрема у форматі «Пліч-о-пліч» — регбі-5, організовуються нові турніри та змагання. З’являється все більше дитячих команд, відновлюються стадіони та тренувальні бази. Це дає надію на  нову сторінку в історії українського регбі.

Єгор Радкевич

—Як ти прийшов у регбі і що тебе в цьому виді спорту зачепило?

Я прийшов у регбі у 2017 році, я був у другому класі, коли почув про гурток з цікавого виду спорту. Ми пішли з другом подивитися, що там було, і мені сподобалось, тому я продовжив ходити і ходжу до сьогоднішнього дня. Зараз регбі — це емоції, це адреналін, це місце, де можна проявити свої найкращі якості та робити це в команді.

—Який матч у твоїй кар'єрі запам’ятався найбільше і чому?

Чесно кажучи, в мене немає матчу, який я запам’ятав найкраще, тому що з кожними змаганнями з’являється ще більше нових емоцій, тому з ходу мені згадуються лише останні матчі. До того ж запам’ятовуються лише яскраві моменти, а коли їх багато в різних матчах, то важко згадати якийсь конкретний з них. Хоча є декілька змагань, які мені дуже сильно вбилися у пам’ять. Це змагання, на яких я отримав дуже неприємну травму, через яку мені довелося закинути тренування і змагання на два місяці. Однак треба пам’ятати, що насправді травми — це невід’ємна частина професійного спорту, й до них завжди треба бути готовим.

—Які цілі ти ставиш перед собою на цей сезон?

На цей сезон цілі прості — набрати якомога більше очок та забрати всі можливі нагороди.

Дякуємо, що ви славите наш ліцей!