Відверта розмова про танець

З нагоди прийдешнього Всесвітнього дня хореографів ми поспілкувалися з Костянтином Паламарчуком – вчителем фізичної культури нашого ліцею та талановитим хореографом. 

Як ви почали займатися хореографією? Що вас надихнуло? 

У мене були два друга (близнюки). Вони ходили на танці й мене за собою потягнули. Будучи малим, я тоді хвилювався про те,  коли вже буде вихідний. Але швидко затягнуло і я залишився в танцях.

З якого танцювального стилю ви починали? 

Мій шлях у хореографії розпочався з бальних танців.

Ви б порадили батькам або дітям йти в танці? 

Порадив би, звісно, порадив. Чого ж не порадити? З сумним обличчям, але порадив би (ред.:жарт). 

Які ваші проєкти або постановки Вам найбільш запам'яталися? 

Із тих, що я брав участь (якщо не враховувати турнірну програму), то музична премія «Жарптиця». Була класна, вона була прикольна. Потім «Юна» була теж непогана. А із моїх? Мені всі мої подобаються. 

Які виклики найчастіше виникають у Вашій роботі? 

Працювати з маленькими дітьми набагато легше, ніж працювати з підлітками чи з дорослими. Особливо, якщо ці підлітки чи дорослі перший раз приходять на тренування. Вони, звісно, зайвий раз бояться взяти когось за ручку. З дітьми в цьому плані працювати набагато легше. Загалом, я дуже рідко відчуваю дискомфорт. В основному робота хореографа – ставити людей в незручне становище. 

Як ви працюєте з людьми, щоб розкрити їхній потенціал? 

Як я працюю? Да нормально працюю. Ну знову ж таки, тут до кожного треба шукати свій підхід. Якщо людина-дитина (відкрита мається на увазі), то, звичайно, з нею працювати набагато легше. Давити не можна на людей. 

Розкажіть нам якісь теплі спогади зі свого життя. 

Пригадую, як ще школярем я виступав у цьому ліцеї – тоді тут був старий актовий зал з особливою підлогою. Досі пам'ятаю ті виступи: рубашечки, туфельки... Але головне, що хочу підкреслити – життя хореографа сповнене яскравих емоцій, здебільшого позитивних.

На ваш погляд, що є ключем до успіху в цій професії? 

Треба любити справу, якою займаєшся. І, найголовніше, працювати постійно 24 на 7. Які б талановиті не були люди, люди, які працюють, завжди виграють. 

Які у вас плани чи мрії на майбутнє? 

Звісно, мрії та плани завжди були шалені, особливо щодо хореографії... Але зараз, відверто кажучи, багато що змінилося. Війна суттєво вплинула на всі плани. Я припинив активно танцювати ще з початку пандемії коронавірусу. Проте вірю, що колись обов'язково повернуся до танцю, виступатиму знову. А поки що – чекаємо кращих часів.

У вас є якісь улюблені постановки вальсу? 

Кожна постановка для мене особлива, але найяскравіші спогади пов'язані з моєю першою роботою. Мені було лише 16 років, коли через знайомих мене запросили “поставить вальс”. Це був неймовірний досвід – не лише тому, що я отримав свій перший гонорар у три тисячі гривень, а й через особливу атмосферу. Будучи однолітком випускників, я не тільки працював з ними як хореограф, але й розділив з ними радість святкування. З кожним роком досвід накопичувався, але той юнацький запал та прагнення створити щось унікальне й оригінальне були особливими. З віком сприйняття змінюється, але той творчий ентузіазм назавжди залишиться у памʼяті.

---

Висловлюємо щиру подяку Костянтину Сергійовичу за відверте та натхненне інтервʼю.