МУР “Ти[Романтика]”

Уявіть собі переповнений Жовтневий палац. Тисячі людей затамували подих, очі прикуті до сцени, залитої червоним світлом прожекторів. Музика огортає простір, першим на сцені з'являється солдат Української Народної Республіки. Він розповідає про буремні дні коли наша молода країна виборювала свободу. Лише мить і світло гасне – на сцені змінюються образи.

Тепер у залі, серед глядачів, стоїть Володимир Сосюра. З гітарою в руках він заграє ніжну мелодію "Спи, дівчино". Зал насолоджується його співом. Несподівано Сосюра зупиняється і, сміючись, починає жартувати про те, що вдома його б’є дружина. Він зітхає, скаржачись на затримку з виходом нової книги й відсутність грошей. Тут поруч з’являється Микола Хвильовий і глузливо радить нікому не позичати Сосюрі, бо той і так усе проп'є: "Друкують більше за нас, а грошей ніколи немає!"

А далі – знову магія театру. Величезна завіса піднімається, і тут відкривається новий вимір: посеред залу, за письмовим столом, сидить Павло Тичина, поки навколо нього у ритмі танцю кружляють актори, і звучить знаменитий альбом МУР. Декорації складаються з кількох ярусів, майстерно освітлених та наповнених шаленими танцювальними номерами, що передають енергію цієї живої історії.

Глядач поринає у життєві перипетії українських митців: історію "зради" Тичини, службу Сосюри у Третій Штурмовій, трагічне самогубство Хвильового, авангардистську дружбу Семенка та Курбаса. Перед очима оживає Будинок "Слово" — місце, де зібрані українські генії, життя яких знищив радянський режим. Їхні імена, досі забуті в підручниках, постають перед глядачем яскравими особистостями, що зачіпають до мурашок.

Цей мюзикл руйнує стереотипи про Розстріляне Відродження, яке завжди постає як суцільна трагедія. Як зазначає режисер і сценарист Олександр Хоменко, вони навмисно обійшли трагічні сцени ГУЛАГів і депортацій, вирішивши спершу показати, як ці люди жили, мріяли та творили: “Наш мюзикл — це не лише про трагедію, це вікно в минуле, коли ти занурюєшся в життя тогочасного Харкова, в його енергію та романтику. Це подорож у часі, де можеш почути голоси Сосюри, Хвильового та багатьох інших”.

Окрім театральної магії, цей вечір став ще й моментом єдності: команда МУРу провела волонтерський збір. На момент завершення вистави було зібрано 2,5 мільйони (з потрібних трьох). А тоді кияни взяли до рук телефони й одночасно задонатили. І так за 30 хвилин скинули ще 518 тисяч, тим самим закривши збір.

Тож слідкуйте за сторінками МУРу й не проґавте нову виставу, навіть якщо не вважаєте себе прихильниками мюзиклів. Бо це більше, ніж мюзикл. Якщо глядачі аплодують 7 хвилин безперервно — це щось та й означає.

І на завершення… Творіть всупереч усьому, бо місія наша велика. /Л. Курбас/