Крути: полум'я юності проти темряви більшовизму

Холодного січневого дня 1918 року кілька сотень українських юнаків стали живим щитом між ворогом і серцем України — Києвом. Вони знали, що шанси на перемогу мізерні, але щось більше — обов'язок, честь і любов до Батьківщини — штовхало їх назустріч смерті.

Студенти, юнкери, добровольці зібралися під станцією Крути, розуміючи, що саме від них залежить доля молодої Української Республіки. Їхній середній вік — 18-20 років. Вони були зовсім юними, але мали в серці те, що не вмирає. 

Цілий день тривав нерівний бій. Кулемети, гармати, бронепоїзд – увесь свій арсенал більшовики кинули на бідолашних юнаків. Але нездоланний український дух не дав ворогові просунутися. Вони співали “Ще не вмерла Україна”, відчуваючи, що саме життя зараз б'ється в їхніх серцях. Коли стало зрозуміло, що позиція безнадійна, командир наказав відступати. Частина встигла врятуватися, але майже 50 юнаків потрапили в полон. І тоді почалося найстрашніше — більшовики жорстоко розстріляли полонених, навіть заборонивши селянам ховати їхні тіла.

Та їхній подвиг не був марним. За ці чотири дні опору було придушено більшовицький заколот у Києві та підписано мирний договір. Вони заплатили найвищу ціну, але врятували майбутнє.

Сьогодні, 29 січня, ми схиляємо голови перед героями, яким було по 18-20 років. Вони довели, що справжня сила — не в кількості, а в духові, вірі та любові до свободи.

Пам'ятаймо!