Будинок «Слово»: нескінченний роман

Історія українських письменників, яких зібрали під одним дахом, щоб змусити працювати в імʼя системи. І це лиш поверхневий опис. Насправді ця кінострічка відкриває нам очі на щось значно більше - зруйновані долі, зруйновані родини. І врешті-решт зруйновану націю. Це замах на честь, прагнення вкотре знищити нашу історію, випалити її вщент; викорінити таке поняття, як українці. Це кістлява імперська рука, що несе за собою лише смерть та втрати.

Чудовою ідеєю було зробити фільм чорно-білим, але додати виняток для крові. Скільки ж у цьому символізму: водночас така моторошна й холодна, вона - обов’язковий, життєдайний елемент кожної людини. Чи можна вважати митців кров’ю нації? Чи закладав у це режисер прихований, метафоричний сенс?

Також важко не помітити загальну картинку, що на початку фільму переважала білим, та поступово перебрала на себе сірі барви. Ближче ж до кінця глядач спостерігає за домінуванням на екрані чорного.

Важко не приділити належної уваги кастингу - деякі актори виглядають двійниками своїх прототипів. Кожен надзвичайно влився в роль і десь у мозковій коробці саме собою виникає питання: «Чи не забрали вони частку творців багряного ренесансу з собою, у закулісся повсякденного життя?»

Втілити образ типового НКВСника у одному персонажі - Акімові досить цікавий сюжетний хід. Адже набагато легше ненавидіти когось одного, аніж думати про чиюсь можливу невинність, про те, що «не всі такі». Ні, ми маємо конкретного мерзотника й зрадника. Того, до кого серце палатиме темним гнівом. Фільм дає нам відповідь на питання: "Яким все ж має бути ідеальний письменник сталінськоі епохи?". Адже такими були Хвильовий і Тичина, Семенко і Сосюра, Курбас і Вишня. А ще безліч інших, чиї імена йдуть списком перед титрами.

Роман справді нескінченний, адже паралелі з сьогоденням тягнуться павутиною кривавих ниток, сплітають нас, змушуючи хоч на мить зупинитись і поміркувати про причини й наслідки

Будинок “Слово” - це забетонований крик національної свідомості, благання. Благання не допустити цього знову. І ми маємо зробити усе можливе, щоб його почути.